Вірші
Павла Вишебаби
п л ю с
Як ти? — не буду тебе питати.
Довгі подробиці — атрибут
мирних часів, нині інший статус.
Просто, будь ласка, будь.
Курс на життя зараз не дорожчий
за нафтовий барель, та я молюсь.
Фронт, укриття, чужина абощо —
просто постав тут плюс.
Маєш, напевно, чималий клопіт,
часом і я наче з ніг валюсь.
Дві наші долі малюю на попелі:
лінія, лінія — плюс.
31 березня 2022, Покровський район Дон. обл.
м о є п о к о л і н н я
Історія в книгах довга, наживо — минає стрімко,
моє покоління пише сльозами й вогнем сторінку.
До біса маневрів список, дивіться, які ми вперті,
дивіться, як сміємося прямо в обличчя смерті.
Дивіться на наші танці з руйновищ, постів, окопів,
над головами уламки, з-під ніг вилітає попіл,
контемпорарі в підвалах для тих, хто лихої вдачі.
Моє покоління плаче так, щоб ніхто не бачив.
Якщо би всю сіль з копалин жбурнути в страждання світу,
то більшість у наших ранах розквітла би горицвітом.
Із кожним життям навколо недоля і доля спільні.
Прислухайтесь — у полоні ворожому чутно співи.
За мить як піти в атаку, ми молимось про спасіння,
якщо Бог і є, він носить форму мого покоління.
Чи прийме він нас, хто знає. Святих серед нас немає.
Дивіться, як ми лютуєм, як пристрасно ми кохаєм.
Коли чорна тінь повстала від Маріка до Говерли,
ми билися, як востаннє. І вижили. І померли.
Якщо, як і ми, уголос, ти весело й непохитно
читаєш це українською, значить ми бились гідно.
5 липня 2022, с. Новоукраїнка Дон. обл.
д о н ь ц і
Тільки не пиши мені про війну,
розкажи, чи є біля тебе сад,
чи ти чуєш коників і цикад,
і чи повзають равлики по в’юну.
Як у тих далеких від нас краях
називають люди своїх котів?
Те, чого найбільше би я хотів,
щоб не було смутку в твоїх рядках.
Чи цвітуть там вишня та абрикос?
І якщо подарують тобі букет,
не розказуй, як бігла ти від ракет,
розкажи, як добре нам тут жилось.
Запроси в Україну до нас гостей,
всіх, кого зустрінеш на чужині,
ми покажемо кожному по війні,
як ми вдячні за спокій своїх дітей.
17 травня 2022, Мар’їнський район Дон. обл.
с п р а г а
Як замовкнуть усі автомати
і розчуємо врешті весну,
як же спрагло ми будем кохатись,
щоби змити із себе війну,
розчинити її клятий запах
у солоному потові вдвох.
Я по мушках, по зоряних мапах
вивчу всю, як створив тебе Бог.
І коли охолонуть гармати,
як же гаряче буде в ліжках.
До укусів тебе цілуватиму,
щоб стирався із пам’яті жах.
Щоб твій стогін злякав порожнечу.
Я тебе перед втомленим сном
обійматиму безкінечно,
а на ранок любитиму знов.
І якщо нас помилує фатум —
пережити цю люту весну,
як же спрагло ми будем кохатись,
щоби змити із себе війну.
6 травня 2022, Мар’їнський район Дон. обл.
к а р т и н и
Кохались так, що падали картини,
і янголи, що тут жили одвік,
не полишали сутінків квартири.
Диявол перейшов би на наш бік,
якби тоді поглянув нам у душі,
коли на відстані кордонів і постів
кохали так, що неможливо дужче,
кохали без дзвінків і без листів.
Тому що зустріч буде землетрусом,
тому що бракуватиме часу
згадати про подолані спокуси,
про янголів присутність мовчазну.
Про переїзд з квартири на квартиру,
кохання без уміння та прикрас.
Залишилось розвісити картини,
щоб падали на когось після нас.
м о в ч а н н я
Щоб сховатись від смутку та порожнечі,
ми говоримо про дріб’язкові речі,
так світанок розмінюється на вечір.
Опадає пітьма під вагою зливи.
Кожен злочин обтяжується мотивом.
Кожен з нас замовкає про особливе.
Темнота спонукає себе картати.
Пам’ять знає навпомацки кожен кратер.
Врешті-решт, ми усі мовчимо про втрати.
Мовчимо про усе непідвладне мові,
гарячково розставлені розділові,
непромовлені вчасно слова любові.
Про утрачений рай і своє вигнання
із дитинства, можливо, чи то — зі спальні,
де не чутно ні стогону, ні мовчання.
Про змарнований час, що крізь пальці лине.
І якщо перевести в пісок години,
ми би йшли через дюни, мов бедуїни.
Те, про що говорити не стане сили,
у пітьмі проступає волоссям сивим
і виводить мовчання німим курсивом.
14 листопада 2022, Волноваський район Дон. обл.